Три переваги

Чи не здається Вам дивним той факт, що середньостатистичний українець розуміє і вільно спілкується російською, а от для росіянина українська завжди становить якусь проблему. Начебто ми і брати, і коріння наше спільне, і історія... Чому етнічний росіянин в Україні криком кричить про якусь там «українізацію», хоча саме він знаходиться у більш вигідній мовній ситуації. На усіх рівнях спостерігаємо несприйняття і відторгнення мови. У чому річ?

Не так давно потрапили на очі дослідження групи європейських генетиків, які вивчали «генні розклади» народів Східної Європи. За тим розкладом корінний росіянин належить до угро-фінської групи, але на відміну від етнічних карелів або фінів, у нього домінує так званий «азійський ген». З усього видно , що гучно деклароване росіянами «слов’янство» було вкрадено царем Московського князівства Олексієм Михайловичем у Київської Русі разом з назвою тієї держави, а пізніше крадіжка була юридично оформлена Петром Першим. Ось чому росіяни сприймають українську як чужу, зайву і навіть ворожу. На відміну від них, українці – це типові «стерео-фони», оскільки одночасно користуються обома мовами, а відтак – двома культурами з усіма їхніми етичними нормами. Українці є носіями «меседжів» двох великих культур, мають глибший «культурний шар», тобто – вдвічі багатші. Це – очевидна ментальна Перевага. Що це дає? Насамперед – цивілізовану і органічну толерантність відносно інших мов і культур. Нерідко чуємо звинувачення з боку росіян у націоналізмі українців, хоча саме вони придумали купу принизливих визначень для усіх своїх сусідів. Для них вони «чурки», «чічмеки», «бульбаші», «хохли»... Українець, на жаль є «мовним інвалідом», жертвою 300-х літньої русифікації з боку російської імперської машини, яка увесь час намагалася «вибити душу» з України, адже душа нації – це її мова. Україна давно зламалася б, якби Космос і Господь одного разу не врятували її, нагородивши геном свободи, егрегором козацького духу, який створив унікальну лицарську республіку Запорізька Січ. Саме цей ген в особі Пилипа Орлика витворив першу у Європі демократичну конституцію. Цей ген внутрішньої свободи став головним духовним стрижнем нації – не дивлячись на дике закріпачення з боку Речі Посполитої та Московщини, українці ніколи не хотіли ані царя-батюшку, ані царицю-матушку, а легітимною владою завжди вважали демократично обраного Гетьмана. Це і головна відмінність від ординської ментальноситі північного сусіда, яка завжди передбачала наявність деспота, диктатора, жорсткої руки. А попит, як відомо, неодмінно породжує пропозицію...Отже, невмирущий ген внутрішньої свободи-це наша друга системна Перевага.
А тепер порівняйте дві головні площі двох братських країн. Одна прославилася в історії тим, що там Петро Перший рубав голови бунтівним стрільцям, а Сталін прямо з параду відправляв війська на бій кривавий і останній. Пізніше і він, і інші душогубці трохи меншого калібру знайшли на Красній площі свій останній притулок. Таким чином середньовічна перлина архітектури перетворилася на елітне кладовище, яке можна було б назвати «погостом червоних монстрів». Але це – півбіди. Найгірше, що у центрі того погосту височіє монументальний склеп з мумією найбільшого у 20-му столітті ворога християнської цивілізації – натурального сатаніста Ульянова-Леніна. Дивно, що радянська цензура не вилучила з трудів «класика» такі, наприклад, перли вождя :- расстреляєтє тисячу попов, тисячу – повесите, народу дишать будет лєгчє...Невипадково вождя його соратники поховали демонстративно у антихристиянський спосіб, як єгипетського фараона, або монгольського хана. Дивно? Нехай не лякає вас висновок ясновидців-езотериків: сукупно прах демонів великодержавності - це ідеальні передавачі-ретранслятори злої волі того, хто їх породив. А зосередження чорної енергетики у самісінькому сакральному серці країни – це велика біда для народу – і не лише російського. Можна бути атеїстом і не вірити у подібне. Але не можна не визнати, що демони великодержавності не відпускають країну – інформаційні, торговельні і дипломатичні війни, які веде Росія проти сусідів – це її хліб насущний. Мета цих війн – очевидна і проглядає в усіх, без винятку «меседжах» державного «путінізма-медвєдізма». Насправді, відновлення Імперії потрібно не людям, а демонам. Мене не здивувало, що внаслідок всенародних голосувань у проекті «Імя Росії» мало не переміг Сталін... Дивує мене інше – чому російський народ протягом усієї історії шукає не спасіння, а загибелі, не друзів, а ворогів, не процвітання, а занепаду... Складається враження, що темні еманації з «Червоного погосту» мають гігантський вплив на підсвідомість не лише можновладців, а й простого люду.

Окрім знаменитої акції непокори студентів у 90-му та акцій «Кучму – геть», Майдан нічим особливим не відрізнявся до осені 2004-го. Але раптова колективна еманація сотень тисяч протестувальників у сонячно-оранжевому, яка випромінювала гігабайти добра і прагнення до справедливості, назавжди освятила Майдан – сакральне серце країни. Ініціація Майдану у символ омріяної свободи – це вибухоподібна активізація того самого козацького егрегору свободи. «Меседж» Майдану у майбутнє ніхто не зможе знівелювати і спотворити – ані президент Ющенко, ані опозиціонер Янукович, ані комсомолець-провокатор Шуфрич – усе це не їх, слава Богу, компетенція. Майдан зламав плани чорних сил, а таке буває раз на тисячу років. Тоді Україна відчула - може вперше за триста років – руку Ангела у своїй долоні. Таке не забувається. На мою думку, Майдан, хоча його вже добряче оббрехали політики, є третьою Сакральною Перевагою держави на ім’я Україна.